Віктор Зарецький: три картини, три історії, три хустки 100 років українському генію, чиї картини більше не ховають у тіні
«Вони (картини Зарецького) ніколи не висіли в центральних, престижних залах, ніколи не демонструвалися вигідно та ефектно. Їх ніби ховали по закутах, виставляючи у дальніх приміщеннях, не дбаючи про гарне освітлення».
Так згадує мистецтвознавиця Олеся Авраменко совєтські виставки, на яких були картини Віктора Зарецького.
З 17 жовтня до 14 грудня 2025 року у Національному музеї Тараса Шевченка триватиме виставка до сторіччя Віктора Зарецького. Цього разу все буде інакше.
Лауреата Шевченківської премії, художника, який поєднав академічну школу, модернізовані народні образи та естетику європейської сецесії, буде вшановано гідно.
Цьогоріч бренд [не] хустка також відзначив 100 років Віктора Зарецького. Зробили ми це колекцією «Зарецький-Експериментатор». Тож ця стаття про три картини геніального українського художника і про три хустки, створені пошановувачками його творчості. Адже кожен аксесуар бренду [не] хустка несе свою історію. Ця колекція винятком не стала.
Віктор Зарецький писав по-різному. Обожнював жінок, відображав життя, кодував посили. Він експериментував. З кольорами, формами і змістом – писав портрети, пейзажі, створював панно тощо.
Наприклад, у 1970-х роках Віктор Зарецький відповідав за оздоблення трьох театрів: Івано-Франківського, Сімферопольського та Сумського. Спочатку художник запропонував прикрасити фасад першого театру величезним панно з обрядами дохристиянського періоду. Партійне керівництво проєкт не пропустило. Тоді Віктор Зарецький глибоко занурюється у гуцульське мистецтво і створює нові ескізи. Ідею з персонажами вертепу, групою акторів, серед яких мала бути Заньковецька, стрілоподібним птахом також не підтримали. Врешті-решт, команда зупинилася на традиційній темі троїстих музик, яку і було схвалено.
Картина «Ескіз розпису» була створена якраз в роки розробки концепції театрів, і нам здається, закарбувала один з проміжних етапів пошуку.
Це та картина, яку можна розглядати безліч разів, і щоразу бачити щось нове. Спочатку здається, що вона громіздка, аж поки не усвідомиш чітку композицію. Потім може здатися, що полотно статичне, тоді варто роздивитися картину ще раз.
Розпис симетричний, але не дзеркальний. Коник зверху ніби розігнався галопом, тож вітер розкудлатив його гриву. До речі, про цих коників в нас є два припущення. Можливо – це данина гуцульському побуту, в якому коні були незамінними помічниками. А, можливо, алюзія на Білобога та Чорнобога – уявлення давніх українців про порядок і хаос. Це лиш наше припущення, нашептане дослідженням Зарецького дохристиянської доби.
Рух ми бачимо і у стеблах рослин у кутових секціях розпису, і у химерних колонах по боках. Ще нам вдалося знайти три джерела світла: полум’я нижнього «сонця», проміння верхнього та пелюстку свічки по центру.
Найбільшу частину розпису займає квітка. І вона дивовижна, адже її пелюстки містять строкатий орнамент, що нагадує гуцульський стрій. Його ж нагадує контур картини та, власне, підбір кольорів.
Здавалося б, всього ескіз, а яка потужна робота. Власниця бренду [не] хустка обожнює хустку «Повернувся модерністом». Цей аксесуар наповнений концентрованою українською культурою і водночас відповідає рівню високої моди.
Такий різний у своїй творчості Віктор Зарецький залишається впізнаваним потужною енергетикою полотен. Бутони картини «Квіти в горщику» тяжіють до орнаментальності. Квіти ніби звичайні (вони стоять у вазі, як час від часу у кожного вдома). Водночас їх сфери ось-ось заповнять все полотно і вийдуть за його межі, бо їхня краса меж не визнає.
Ці квіти намальовані в період, коли художник жив у Кончі-Озерній. Тут він малював багато пейзажів, адже природу бачив досконалим витвором мистецтва. Віктор Зарецький відійшов на час від жорсткості ліній та зайвої конкретики. Писав м’яко. Писав чуттєво.
У дизайні [не] хустки «Квіти у горщику» сфери бутонів вже захоплюють простір за межами полотна. Проте впізнати (швидше вгадати) квіти ще можливо.
Великі, набиті кульки у букеті нагадують айстри та жоржини. Вони справжні королеви українського саду восени, коли вже червоніють ягоди горобини та калини. Якщо букет зібрали у вересні, то є шанс побачити в ньому декілька мальв та кал, яких ще не встигли налякати заморозки.
У деяких бутонах, нам вдалося вгадати гвоздики – ніжні та ідеальні квіти для букетів завдяки своїй стійкості. Легкі білі цятки, які розсипані між більшими квітами, нагадують лещицю (можливо, більш знайому під назвою «гіпсофіла»). Нею і зараз часто доповнюють букети, щоб досягти відчуття легкості у композиції.
Хустку «Квіти у горщику» часто обирають не собі – на подарунок. Таке маємо спостереження. Адже прекрасно дарувати квіти, які ніколи не зів’януть. Які можна взяти з собою на прогулянку та на роботу. Які створив Віктор Зарецький. Якими пишніють щоосені українські міста.
Передбачувано, що у творчості Віктора Зарецького виокремлюється цілий період після вбивства КДБ Алли Горської та батька. Його твори просочуються символізмом, монохромними силуетами та саморефлексією. Це шлях від чорної пустки до світла полегшення. Художнику відомий біль, але в нього також лишились ніжність та гідність.
Картина «Янгол чорний, янгол білий» створена якраз в період, коли митець шукав в собі сили впоратися з викликами долі. Шукав їх у роботі. На цій картині білого, невагомоблакитного більше. Отже, ми свідки днів, коли світло почало переважати у думках художника, або ж він візуалізував бажане.
Час роздивитися картину детальніше. На ній руки білого янгола простягнуті до обличчя чорного у жесті розради. Чорний янгол не злий, він просто наповнений скорботою та болем. Але настав час віднайти спокій.
Маємо припущення, що білий янгол – душа Алли Горської, дружини Віктора Зарецького. Чорна фігура – сам Віктор, якому ще не вдалося вибратися з чорного смутку, пов’язаного з втратою його рідних. Але світло вже займає більшу частину картини, отже відродженню чорного янгола бути. До речі, знайшли картину, написану чотирма роками пізніше – «Милосердя. Блага звістка». Нам видається, що Зарецький повторив тут попередній сюжет, але вже в емоційно м’якшій та життєстверднішій манері.
Ми назвали свою [не] хустку просто «Янголи». Щоб не виникало хибного першого враження про протистояння добра і зла. Бо це не паралельні історії – одна спільна.
Для нашої команди ця [не] хустка матеріальна мантра – все погане мине, біль перетвориться у силу, а після прийде легкість і полегшення.
Післямова від Віктора Зарецького
«Я казав своїм учням, які скаржилися, що у них творче виснаження. Ти сидиш на одному прийомі, яким оволодів досконало, – зробив сто робіт і тобі набридло, – виснаження. Треба вміти володіти не однією мовою, не одним способом. Що таке культура? – Це знання і розуміння», — Віктор Зарецький.
Стаття є вільною інтерпретацією творчості Віктора Зарецького командою [не] хустка і не претендує на академічну правоту.
Джерела:
1 – Олеся Авраменко. Терези долі Віктора Зарецького. Творчий шлях митця крізь призму процесів трансформації художнього життя в Україні 50-80-х років ХХ століття;
2 – стаття «Коробка з колоритом. 40 років тому у Франківську збудували драмтеатр» на сайті report.if.ua
https://report.if.ua/statti/korobka-z-kolorytom-40-rokiv-tomu-u-frankivsku-zbuduvaly-dramteatr-foto/
Картини для ілюстрації статті надані Благодійною організацією «Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького»
