Категорія: Новини

“Коли мистецтво говорить – світ слухає”

Колекція, яка натхненна незнаними ілюстраціями Марії Примаченко, стає голосом культурної дипломатії.
Бренд [не] хустка презентує колекцію «Про Марію», створену у співпраці з Prymachenko Foundation. У центрі колекції – лімітована хустка з натурального шовку та серія краваток.

Співпраця з Prymachenko Foundation відкриває нову сторінку в роботі з архівами родини художниці. Фонд уперше дозволив використати у дизайні хустки ексклюзивні ілюстрації Марії Примаченко, які були створені для її автобіографічної книги, яка так і не була опублікована.
Це жест довіри, пам’яті та спільної культурної місії: розповідати світові про Україну мовою, яку всі розуміють – мовою мистецтва.

«У час, коли культура перестає бути фоном і стає голосом, ми створюємо не просто аксесуари. Ми створюємо жест. Символ. Мову, якою говорить Україна», — каже креативна директорка бренду Ірина Сагайдак.
Колекція «Про Марію» – це не лише про художницю. Це про нас. Про наїв, який виявився глибшим за будь-які політичні заяви. Про образи, що пережили забуття, війни й знову заговорили.
У лінійку колекції входить дві хустки – з натурального та штучного шовку, а також дві краватки.
[Не] хустка «Про Марію» вмістила сторінки автобіографічної мальованої книги Марії Примаченко, яку художниця так і не видала. Дизайнерка бренду графічно обводила кожну літеру та лінію, виведену рукою Примаченко. Все для того, щоб отримати копію сторінок на тканині.

[Не] хустка «Про Марію» виготовлена з натурального шовку у лімітованій кількості 500 одиниць. До кожної хустки додається сертифікат унікальності.
Тлом для другої хустка колекції стала картина Марії Примаченко «Квіти», звідси й назва – «Квітка-Марія». Художниця зображувала як реальні, так і фантазійні квіти, а викликом є знайти картини без них.

[Не] хустка «Квітка-Марія» виготовлена зі штучного шовку.
Перша краватка колекції «Про Марію» має однотонний фон з кольоровими графічними елементами, а також графічну копію коника, намальованого художницею.

Краватка «Примаченко» (коник) розроблена в лаконічному дизайні, який пасуватиме як для офіційних костюмів, так і повсякденного стилю. Однак коник в контексті цього аксесуару виступає не провокацією, а частиною культурного діалогу України зі світом.
Друга краватка лінійки має назву «Примаченко» (гуси). В ній рівноцінно домінують два кольори – відтінок синього та слонової кістки. Таку кольорову комбінацію легко повторити, підбираючи образ: синій костюм та кремова сорочка або ж джинси та біла футболка.

Центральним елементом краватки є гуси, яких зобразила Марія Примаченко для своєї автобіографії. Вони перетинають краватку річкою, яка відмежовує кольори полотна аксесуара.
Обидві краватки колекції виготовлені з кремпліну.
Аксесуари нової колекції «Про Марію» бренду [не] хустка у колаборації з Prymachenko Foundation мають щодня підсилювати голос українського мистецтва. Адже, коли мистецтво говорить – світ слухає.

[Не] хустка – партнер українського фестивалю глядацького кіно

Одного разу на фестивалі Mykolaichuk OPEN ми не тільки допомагали обрати [не] хустки, але й шукали паперові хустинки.

— У вас такі красиві хустки, але зараз не можу їх роздивитися – очі після фільму повні сліз, все ніяк не прийду до тями, — каже чернівецька письменниця, покусуючи губи у пошуках опори.

— Нічого страшного, ми тут до суботи – ще встигнете, — кажемо ми, — а зараз візьміть серветки. Ось.

— Дякую. А ви не бачили цей фільм, були тут? Обов’язково перегляньте потім.

 

Фестиваль глядацького кіно Mykolaichuk OPEN зібрав у цьогорічній програмі понад 70 стрічок. А ще лекції, відкриті інтерв’ю – загалом понад 100 заходів. Звісно, наша команда не могла побачити все. Ми продавали мерч фестивалю на згадку про четвертий Mykolaichuk OPEN та знайомили з брендом [не] хустка.

До речі, мерч цьогоріч присвятили фільму «І в звуках пам’ять відгукнеться…». Його команда фестивалю у прямому сенсі знайшли на пильних полицях після 40 років забуття, відреставрувала та повернула українцям їхню культурну спадщину. Стрічку про Миколу Лисенка, де сценаристом був Іван Миколайчук, а перше кохання композитора грала Ольга Сумська – муза кінофестивалю у 2025 році. Показ цього фільму ми пропустити не могли.

Але поки глядачі оцінювали конкурсні роботи фестивалю, у нас за вітриною з мистецькими аксесуарами була своя кінострічка життя Mykolaichuk OPEN.

Ось ці дві подруги, певно, не замислювалися, що ми помітили їх ще до зустрічі біля хусток. Вони перешіптувалися, хихикали та тішилися здибанці. А коли підійшли до нас – одна з подруг все розпитувала іншу, яка [не] хустка їй до вподоби. А потім вони пішли. Але ми чекали на одну з них. І дуже швидко вона повернулась.

— Я хочу зробити подарунок своїй подрузі – хустку ту червону, з картиною Горської.
— «Козак Мамай»?
— Так. Саме він. Велику, будь ласка. Готівка, без решти.

Ми лиш встигли сказати «хай носиться із задоволенням», як жінка полетіла. І вже звіддалі ми бачили обійми, але їхнє тепло було відчутним навіть на відстані.

На фестивалі ми не просто продавали хустки. Ми знайомили з українським мистецтвом, допомагали тішити рідних та наважитись носити мистецтво на собі.

А ще до нас приходила мама і її доросла донька. І мама каже: «Давай я тобі подарую мальвунку». І ми бачили в очах двох жінок ніжність і турботу.

Тоді «Рожевий вечір» Олекси Новаківського знайшов свою поціновувачку. І ми віримо, це лише початок знайомства з українським художником.

Пам’ятаємо, як з черги до кінозали до нас прибігла дівчина. Як вперше роздивлялася хустки, а потім в її руках затрималась «Історія М.Примаченко». Дівчина озирнулася на чергу та сказала, що прийде після фільму. Але не встигли ми отямитись, як вона знову з’явилася перед нами: «Я хочу приміряти», а потім знову повернулася в чергу. Втретє вона йшла до нас з широкою посмішкою. Радісно кивнула: «Беру». Ми досі пам’ятаємо, як світилося її щасливе обличчя, адже вона знайшла свою художницю.

Ми щиро знову і знову розповідали про кожен наш дизайн, бо знаємо його цінність. Бо хочемо, щоб ми знали власну культуру.

Для нас честь бути партнерами фестивалю, який дбає не тільки про майбутнє вітчизняної кіносфери, але й шанує її витоки.

Для нас насолода бути поруч з відвідувачами Mykolaichuk OPEN, адже кожен з них особистість, до якої цікаво доторкнутися.

Для нас нагода подарувати [не] хустку людям, які творять якісне мистецтво в умовах, де ракети прилітають частіше, ніж музи.

До зустрічі наступного року. Приходьте шукати своє кіно та носити мистецтво у собі та на собі.

До Всесвітнього дня здорового харчування, ми вирішили написати не про те, ЯК ТРЕБА правильно харчуватися, а про те, ЯК ЦЕ РОБИЛИ класики.

Не завжди їхні улюблені страви були втіленням здорової тарілки з потрібною кількістю білків, жирів та вуглеводів. Але їжа, яку вони споживали, завжди була про їхнє життя.

Ольга Кобилянська дуже любила пиріг зі сливами. Пекла його часто. Це, зокрема, пов’язують з тим, що у їхньому дворі росла велика слива. Щосуботи вона пекла три види хліба з різного борошна. Цього її навчила мама.

В музеї у Чернівцях досі зберігають рецепт печива, написаний дрібним почерком письменниці. Це звичне пісочне печиво, яке має мало цукру. Його намагаються відтворити сучасники.

Тарас Шевченко дуже любив гречані вареники з сиром. Він часто згадував їх у листах до друзів і колег. У Києві родичі пригощали Тараса Григоровича пісним борщем із сушеними карасями, свіжою капустою та “кислицями” — особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим хроном.
Шевченко особливо знався на рибних стравах. У творах, листах і “Щоденнику” він згадує: “лящ дніпровий”, карасі сушені або “засмажені зі сметаною”, судак і щука, “міцно приправлена перцем”, астраханська тараня.
У серпні 1860 року Шевченко пише до троюрідного брата Варфоломія, щоби той “прислав сушених карасів десяток-другий або й третій та запеченого дніпрового ляща одного, другого або й третього…”
У жовтні поет вже дякує за посилку: “Спасибі тобі за лящ і карасі … ми вдвох собі з Лазаревським по-чумацькому та по-бурлацькому зваримо борщ з карасями, лящем закусимо та подякуємо тобі з жінкою і помолимося за щастя і здоров’я твоїх діток”.

Іван Франко любив збирати гриби і ловити рибу, а відтак готувати їх. Його донька згадувала: “Батько мав гарний настрій, коли він завтра мав їхати на рибу. Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
На іменини випікали пироги, запрошували друзів. Є спогад в щоденнику Осипа Маковея: “Сьогодні святкувалися іменини Андрія Франка. Все густо запивали медом”. Йдеться про питний мед.